Ветерани МВС України. «АФГАН» - невгамовний біль» - О.Рудас

19.11.2020


Олег Вікторович Рудас – майор міліції пройшов афганську війну, а повернувшись додому, він пов’язав свою долю з міліцією. Сьогодні ветеран МВС має надійний сімейний тил, а душею та серцем вболіває за рідні правоохоронні органі.

Олег Рудас народився 11 серпня 1960 році. Після школи хлопець вступав до Харьківского воєнного училища, але не вступив. Повернувшись додому, він пішов працювати в Тополинську школу наладчиком технічних засобів навчання. В листопаді 1978 року його призвали до армії. Навчання проходив в видатній військовій частині «Десна». Хлопець вже тоді знав, що їх готують до служби за кордоном. Так і трапилось, після шестимісячних курсів сержанта Рудаса О. відправили до Угорщини. 

«Осіння демобілізація 1980 року рознесла по країні перші розповіді про Афганістан. Усім стає ясно чим ми там займаємось- воюємо. Для деяких офіцерів Афганістан був кроком у кар’єрі – велике грошове забезпечення, швидка вислуга, зайва зірочка на погонах. Були солдати готові ризикнути. Але для батьків, чиї сини дорослішали, не було більше страху, ніж відправити сина в армію» - поділився Олег Вікторович.

Одного разу їх вишукували на плацу та повідомили, що через декілька хвилин всі повинні бути на борту літака ІЛ-86. І тільки коли піднялися у повітря, їм повідомили, що шлях лежить до Афганістану. Їхня частина розташовувалась в провінції Пулі-Хумрі. Казарм, їдальнь, побутових кімнат не було. Вздовж дороги на Кабул спорудили пости –землянки. Там і жили, і служили, цілодобово охороняли дорогу та місцевість від «духів». Спершу спалося погано та і сни були тривожні: на посту стояли молоді, необстріляні хлопці. Бувало, засинали на посту, а «духам» тільки це і треба. Нападали переважно вночі, тому служба була дуже не спокійна. 

Через півтора місяця їх полк перевели до глибинки Афганістану – провинцію Газні. Там перед ними стояла інша задача, зачистка території від опозиціонерів. В серпні 1980 року вийшли вони на завдання. Надійшла інформація, що в одному із гірських кишлаків сховались «духи» в кожну мить може прийти від них біда. Оточили кишлак бронітехнікою та увійшли до нього, досліджуючи кожну хату, печеру. Під час перевірки снайперською кулею було вбито командира взводу, старшого лейтенанта І.М. Каменського. У жорстокій битві загинуло багато бійців їх роти. Цей тяжкий бій та загибель командира Олег не забуде ніколи.

Наш земляк потрапив до Афганістану в складі перших радянських підрозділів, тоді, коли для них не було створено ніяких умов для життя. Спали в землянках на брезенті, харчувались галетами та консервами, пили воду від якої боліли животи. Восени 1980 року він захворів на жовтуху та потрапив до Ашхабатського шпиталю. Тоді написав додому рідним, де він служить та де знаходиться. Мати з батьком вважали, що син спокійно служить на Угорщині.

Після повернення додому Олег Рудас довгі роки не бажав говорити ні з ким про Афган. Було дуже боляче пригадувати ті місяці, які він провів у горах, біль і втрати…І тільки через деякий час йому стало легше і він почав розказувати про ту незрозумілу та необ’явлену війну. 

Після армії він пов’язав свою долю з міліцією. Починав Олег Вікторович дільничним, потім  працював оперуповноваженим, сумлінно виконував службові обов'язки, охороняючи спокій і правопорядок в селищі і в районі. Наступні роки працював оперативним черговим. Він, віддавши Володарському райвідділу 26 років служби, пішов на пенсію у званні майор.

Сьогодні Олег Вікторович на заслуженому відпочинку. У нього гарна сім’я, дорослі діти, підростає онук. Ветеран МВС має надійний сімейний тил, а душею та серцем вболіває за рідні правоохоронні органі.

 

Нікольське відділення поліції

Волноваського відділу

Донецької області

 

Цікаве

Відеопроекти

Програма

Газета